ВІДНОСИНИ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ТА ДЕРЖАВИ В ДОБУ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Анотація

У статті проаналізовано особливості церковного життя на території України у 1917 р., з`ясовано ставлення лідерів Української Центральної Ради (УЦР) та Генерального секретаріату до внутрішнього життя церкви на території України. Показано, що весною 1917 р. серед духовенства України набувають поширення дві течії. Представники вищого духовенства та значної частини священників шукають порозуміння й підтримки у Тимчасового уряду. На противагу їм, незначна частина нижчого духовенства активно підтримує національно-визвольний рух на території України та активно захищає ідеї відновлення самостійності православної церкви на українських землях. У квітні 1917 р. представники першої розпочали активну підготовку до Всеросійського з`їзду православного духовенства і мирян, який розпочав свою роботу 1 червня 1917 р. у Москві, а меншість бере активну участь в утворенні УЦР. Ініціаторами ідеї перебудови православної церкви на території України стали національна інтелігенція та представники нижчих чинів духовенства. Весною 1917 р. майже в усіх регіонах України проходили пастирські збори, на яких було ухвалено рішення підтримати УЦР та направити до неї представників духовенства. Священники та парафіяни Волині, Переяславщини, Поділля та Полтавщини звернулися з проханням до керівництва Росії створити на території українських губерній особливу автономну митрополію. 7 (20) січня 1918 р. у Києві розпочав свою роботу Всеукраїнський православний церковний собор, на якому було заявлено про необхідність підтримати прагнення національно налаштованого духовенства до створення незалежної від РПЦ Української церкви. Однак наступ більшовиків на Київ не дозволив його делегатам завершити роботу. На Соборі прихильники автокефальної церкви України не знайшли підтримки від значної частини делегатів, не підтримали їх і представники УЦР та українського уряду.